Як ДДТУ став соліднішим на цілих 10 років, про що книга «Театральна школа Придніпров’я», 2 роки складної роботу та чому видати книгу – це більше, ніж просто подія (складніше, аніж Ілону Маску запустити ракету). Про все це ми говорили з авторкою книги Катериною Мазур.
Вітаю! Перегляд сторінок у соціальних мережах засвідчив, що у випускників й активної творчої еліти є багато запитань стосовно видання «Театральна школа Придніпров’я». Я сподіваюсь, що нам вдасться відповісти на всі запитання та задовольнити цікавість нашої креативної спільноти.
Отже, перше питання, ну дуже просте: про що ця книга?
Доброго дня всім, хто буде читати це інтерв’ю! Відповідь також проста – це історичний літопис, і це книга про зв’язок поколінь! На 400-х сторінках, поділених на 9 розділів, докладно висвітлюється історія розвитку і становлення театрального відділення. Спочатку як театрального факультету при музичному училищі, потім як самостійного навчального закладу. У книзі охоплено цілу епоху, розглянуто розмаїття подій на зламі двох століть. На всіх охочих чекають захопливі розповіді про творчих особистостей, які формували основні принципи театральної школи Придніпров’я. Багатьом буде цікаво познайомитися з тими історичним процесами, які впливали на розвиток навчального закладу, поціновувачам історичним деталей до душі буде прочитати архівні документи, які дозволять відкриті маловідомі сторінки з життя ДДТУ.
Як зародилася ідея написання подібної книги та чому саме такий формат?
Ідея книги була, скоріш за все, викликана обставинами, ніж постала як наслідок певного планового рішення. Три роки тому ми захотіли зробити невеличкий історичний стенд у бібліотеці, щоб кожен студент мав змогу дізнатися про навчальний заклад, побачити його таким, яким він був до них. І вже на цьому етапі постала проблема: де взяти інформацію, фотоматеріали, оскільки за весь час існування нашого закладу не було жодного видання чи якоїсь узагальненої інформації. На сайті коледжу була розміщена невеличка стаття, можна було ознайомитися зі спогадами викладачів, але інформація містила певні суперечності.
Дослідити історію спочатку вирішили шляхом вивчення документів в обласному архіві, історичному музеї та інших джерелах інформації. До речі, саме факт відкриття театрального факультету 1930 року знайшли завдяки цим документам. Потім почався процес неймовірних знахідок – унікальних фотографій педагогів, випускників повоєнних і післявоєнних років (починаючи з 1934 року!), віднайшли зразок першого диплому ДДТУ. Вдалося відшукати інформацію щодо відкриття хореографічного відділення, дізнатися про митців-педагогів, які стояли біля витоків формування хореографічної освіти.
І з того часу почалася велика робота, присвячена збиранню та структуруванню інформації, саме точної! А не приблизної. Тоді ж було вирішено – це має бути книга.
Тобто це не книга спогадів?
Так. Це історично-документальна книга. До речі, до редакційної колегії увійшли: Микола Петрович Беркатюк, Григорій Феодосійович Бабій, Зоя Федорівна Сєлєнкова, Світлана Василівна Добровольська, Олександра Іванівна Самохвалова, Пилип Захарович Переяславець, Віктор Іванович Рогачов, Тетяна Павлівна Поляк. Кожен з них читав, редагував та, найголовніше, надавав власні матеріали.
Чому це не книга спогадів?
Знаєте, історія є історією. Вивчаючи події світових воєн, ми спираємося насамперед на працю істориків, а не на спогади, наприклад, Рузвельта або Черчилля про Другу Світову війну. Ми не вивчаємо історію здобуття незалежності нашої країни за спогадами Леоніда Кравчука. Є велике історичне полотно, а спогади – це часточка його. Саме пригадування колишніх подій необхідно приносить з собою певну неточність або особисту емоційність, тому головною в книзі була настанова на максимально точне відтворення історичного тла і разом з тим увага до палітри особистостей і подій, причому від А до Я.
І з огляду на реакцію викладачів та випускників, які вже гортали книгу, я думаю, можна сказати, що ми впоралися.
Поговорімо ще раз про структуру книги. Що отримають читачі?
Книга поділена на 9 розділів – від 1930 до 2020 років, містить статтю Григорія Богомаза-Бабія, у якій він досліджує зв'язок поколінь, а завершальним розділом став перелік відомих випускників навчального закладу, де розміщено світлини майже всіх, хто отримав почесні звання. Ці дев’ять розділів містять інформацію про події, якими були наповнені певні історичні періоди: зібрано фотографії викладачів, які працювали в закладі в різні часи, надано невеликі біографічні нариси провідних педагогів, відомості про діяльність предметних комісій, навчальних театрів, зазначено особливості найцікавіших дипломних вистав тощо.
Кожен розділ ілюстрований різноманітними фотографіями з життя училища-коледжу.
Усе це на чотирьохстах сторінках. Я думаю, якби ми ввели до книги всі спогади та фото, які сьогодні маємо, то точно могли б сягнути 1000 сторінок. Як виявилося, це робота, що складно вміщується в обмежений формат, і фактично можна кожного року продовжувати і продовжувати історичні розвідки щодо нашої театральної школи. Але на сьогодні так.
Скільки часу велась робота?
3 роки! Перший рік – робота з архівами, другий – упорядкування матеріалу, і останній етап охопив верстку та дизайнерське оформлення, а також велику літературно-редакційну роботу.
Книга вийшла доволі дорога, навіть для ну дуже не дешевого українського ринку. Чому так?
Багато сторінок, багато кольорових фото і невеликий тираж – це основні показники такої великої ціни, як 950 гривень. Підкреслюю, це ціна, необхідна лише для друку, інших додаткових ціноформувань просто немає. Крім того, усе ж таки було прийнято складне рішення, що і папір повинен бути нормальним, і обкладинка тверда, це все ж таки ювілейне видання, до 90-річчя нашого закладу. Хотілося б наголосити на тому, що це наш первісток, який повноцінно представляє театральну освіту і театральне життя придніпровського краю!
А взагалі іноді здається, що ракету в космос запустити легше, ніж видати книгу!
І останнє питання. Який факт з історії Вас найбільше вразив?
Перше, що спадає на думку, це наказ, здається, 50-х років, зі змістом якого буде цікаво ознайомитися сучасному поколінню. Учні закладу приходили на заняття о 6-й ранку і знаходилися в приміщенні до 24-ї години. Такий напружений графік навчання ускладнював роботу технічних служб училища, тому директор був змушений видати наказ, згідно з яким учням дозволялося перебувати в приміщенні тільки з 7.00 до 21.00. І це не єдиний факт, який вас може здивувати.